Золочівський районний суд Львівської області

ЩОДО ПИТАННЯ ПРО НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО, ЯКЕ ПЕРЕБУВАЄ У СПІЛЬНІЙ СУМІСНІЙ ВЛАСНОСТІ

У судовій практиці зустрічаємо чимало спорів, які виникають у зв’язку із оскарженням одним із співвласників майна дій виконавчої служби щодо накладення арешту на майно. У більшості випадків свої вимоги обгрунтовують відсутністю зобов’язань перед Стягувачем, тому ввжають незаконним арешт майна не лише Боржника, а також іншого співвласника.

З однієї сторони аргументи видаються цілком справедливими, адже чому одна людина повинна відповідати за зобов’язаннями іншої. Адже, ч. 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Аналогічна концепція закріплена в основоположних принципах здійснення правомочностей власника, сформульованих у ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст.9 Конституції України.

Натомість, відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Тобто, виконуючи рішення суду, державний виконавець вживає заходів щодо наявності у боржника грошових коштів, а також рухомого та нерухомого майна, реалізація якого забезпечить погашення заборгованості. За умови, що у боржника є майно чи грошові кшти, які не перебувають у спільній сумусній власності, проблему може бути вирішено шляхом накладення на інше не спірне майно Боржника, адже стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Дещо складнішою є ситуація, за якої майно, що перебуває у спільній сумісній власності є єдиним засобом забезпечення виконання рішення суду.

В такій ситуації інший співласник, який не є стороною виконавчого провадження, звертається у судовому для захисту свого права власності. Для правильного вирішення такої категорії справ суддям необхідно звертати увагу на наступні моменти.

По-перше, правильність формулювання позовних вимог. Адже, в одному випадку просять визнати дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності незаконими та зобов’язати державного виконавця зняти арешт із спірного майна, а в іншому – визнати право власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності та звільнити це майно з під арешту. Виникає запитання, які позовні вимоги сформульовані правильно, а у задоволенні яких слід відмовити. Відповідь на це запитання чітко сформульована у ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»: особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення цього майна з під арешту. І це цілком логічно, адже спершу необхідно довести суду факт наявності права власності на майно, яке може бути зареєстроване за іншою особою (наприклад, чоловік та дружина, перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти придбали квартиру, яку зареєструвати на чоловіка. Однак, дружина, згідно із законодавством є законним співвласником цього майна). Не довівши відповідного факту у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

По-друге, належна підготовка до розгляду справи. При підготовці справи, мають бути витребувані належно завірені копії акта опису, вироку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на будинок, кредитні зобов'язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на дане майно, а також вручені відповідачам копії позовних заяв (п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.1976 року «Про судову практику у справах про виключення майна з опису»).

По-третє, коло осіб, які залучені до розгляду даної справи. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.1976 року «Про судову практику у справах про виключення майна з опису», відповідачами у таких справах є боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно. Тому, обов’язково до участі у справі має бути залучений стягувач. Такі заходи вживаються насамперед з метою забезпечення змагальності та рівності сторін.

По-четверте, подільність чи неподільність речі, яка перебуває у спільній сумісній власності. Відповідно до ст.ст.355, 357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Виходячи зі змісту ст. ст. 60,70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Отже, яким чином задовольнити позовні вимоги, якщо майно, яке перебуває у спільній сумусній власності є неподільним (наприклад, автомобіль). Стаття 364 ЦК України передбачає, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Альтернативну пропозицію з цього приводу висловює Верхвний суду України (п. 7 вищевказаної Постанови Пленуму). У випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (ч. 2 ст. 183 ЦК України), на яку звертається стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил ст. ст. 321, 358, 364 ЦК України, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження та користування майном. При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов'язавши відповідну юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.

Отже, підсумовуючи аналіз даної проблематики, варто зазначити. Для правильного вирішення спорів, які виникають з приводу порушення права власності, судам потрібно: 1) звертати увагу на правильність формулювання позовних вимог – визнання права власноті та скасування арешту майна; 2) витребовувати усі необхідні документи та обов’язково залучати до участі у справі Стягувача.

Рішення по таких категоріях справ може бути винесено на розсуд суду – про зняття арешту зі спірної речі і стягнення з позивача на користь особи грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку, що припадає боржнику, або - про залишення арешту речі, зобов'язавши відповідну юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.

Голова Золочівського районного суду Сивак В.М

12.08.2015р.